Художній простір повісті Миколи Устияновича "Месть верховинця" : фольклорно-етнографічні ремінісценції

У статті проаналізовано географічну визначеність території простору села Рожанка, в якому розгортаються основні події повісті. Виявлено, що письменник-романтик у літературному тексті зорієнтувався на фольклорну стихію і традицію, мікротопонімію й рецептивне бачення людиною сільського довкілля. Скласифіковано кілька топосових рівнів: село, гори й ущелини, долини і частково згадувані поза межами топоніми. Встановлено, що локус — образ довкілля, утворює єдність із людиною. У фокус письменника потрапили реальні жителі з відомими в цьому селі прізвищами — Наливайко, Кожан, Медуляк, Дронишинець. З'ясовано значення й роль фольклорно-етнографічних елемен- тів як інтертекстуальних компонентів у творенні тексту повісті. Ремінісценція як найбільш поширена форма міжтекстових зв'язків проявляється у повісті змалюванням стосунків бойків у родині, громаді, ставленні до бідних та сиріт; взаєминами громади й священника, а також зображенні основних занять карпатських мешканців, дотриманні звичаїв та обрядів. Фольклорно-етнографічні ремінісценції повісті на рівні теми виявляються у виваженому підборі епіграфів до кожного з розділів здебільшого з коломийкового репертуару, який і досі побутує в цій місцевості. Зроблено висновок, що письменник точно окреслив місцевість села і подав дійсні конкретні пейзажі. Усе це надає повісті конкретизації самого просторового поняття як локус — образ довкілля у єдності з діями, почуттями та вчинками людини.

The article analyzes the "topos" as a geographical definition of the territory of the village of Rozhanka, where the main events of the story unfold. It was found that the romantic writer in the literary text focused on folklore and tradition, microtoponymy and receptive vision of the rural environment. Several topos levels have been classified: village, mountains and gorges, valleys and partially mentioned outside toponyms. It is established that the locus, i.e. the image of the environment, forms a unity with man. The writer focused on real residents with well-known surnames in this village — Nalyvaiko, Kozhan, Meduliak, Dronyshynets. The significance and role of folklore and ethnographic elements as intertextual components in the creation of the text of the story are clarified. Reminiscence as the most common form of intertextual communication is manifested in the story in the tracing of fights in the family, community, attitudes toward the poor and orphans; the relationship between the community and the priest, as well as in the depiction of the main occupations of the Carpathian inhabitants, observance of customs and rites. Folklore and ethnographic reminiscences of the story at the level of the theme are manifested in a balanced selection of epigraphs to each of the chapters, mostly from the kolomyiкa repertoire, which still exists in this area. It is concluded that the writer accurately outlined the area ofthe village and presented the actual specific landscapes. The toposmanifested in the concretization of the concept itself as a locus — the image of the environment in unity with the actions, feelings and deeds of man.