Домінанти і перспективи постмодерної літератури і теоретичного її осмислення

У статті розглядається теорія та практика постмодерної літератури з акцентом на необхідності теоретичного розуміння її художньої вартості. Розглядаючи погляди філософів та історію літературних стилів (бароко, романтизм, реалізм, символізм тощо), автор вважає, що постмодерністська поетика вичерпала себе. Постмодернізм створив явища з виразними національними особливостями, що знайшло своє відображення в латиноамериканському магічному реализмі, європейському неоміфологізмі та химерній прозі, а також у творах українського "старшого" покоління, авторів-шістдесятників та пост-шістдесятників. Спроби молодших поколінь перетворилися на графоманію чи так звану "масову" літературу, що призвело до інфляції істини, краси, добра у змісті творів. Письменники вдавалися до "нового історизму" чи "метамодернізму".

The article deals with the theory and practice of postmodern literature with an emphasis on the need for a theoretical understanding of its literature artistic merit. The author, with consideration of philosophers' views, and the history of literary styles (Baroque, Romanticism, Realism, Symbolism, etc.), believes that postmodern poetics has exhausted itself. Postmodernism made the phenomena with distinct national features which were reflected in Latin American Magical Realism, European neo-mythologist, and chimerical prose, including the works of Ukrainian "senior" authors, as well as the Sixties, and the Post-Sixties authors. Attempts of the younger generations transformed into graphomania or so-called mass literature leading to the inflation of truth, beauty, and good in the content of works. Writers resorted to the "new historicism" or "metamodernism".